Вибрані статті

Коли споглядаєш сучасне євангельсько-релігійно-конфесійне християнство духовним і фізичним зором, серце знемагає від болю, суму і печалі… Не видно чи не чутно віруючих? І видно, і чути… Звичайно, ще є чимало на нашій славній Україні традиційних горливих, богобійних, благопристойних зібрань (без розваг, жартів, гумору… 1Кор. 7:35). Але не вони тепер визначають обличчя сучасного християнства. Та і їх членів час від часу «виводять у світ», скажімо, на урочисті конференції з нагоди свята Клари Цеткін і Рози Люксембург.

Люди в церкві наслідують когось; в християн також було звичним захоплюватися модами, настроями чи звичаями. Ми не хотіли б цього, але з плином часу буваємо схожі на отару овець, де кожен іде за всіма іншими. В нас є зразки і ми тримаємося їх. Коли церква обирає неправильну чи неадекватну модель, її моральна сила слабшає. Не перебивайте мене, кажучи: «Наш зразок Ісус». Я знаю, що Він є прикладом для нас. Але фактично Він не є зразком. Він повинен бути зразком для церков, але Ісус Христос у звичайній протестантській церкві має не більший авторитет, ніж я – у звичайній католицькій.

Недостатньо того, що ми Господу служимо взагалі. Ми повинні служити Йому певним чином і в певній силі. Зміст того, що я вам сьогодні маю сказати, ви знайдете в Діях 1:5,8: «Бо Іоанн хрестив водою, а ви через декілька днів будете охрещені Духом Святим… Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви Моїми свідками будете в Єрусалимі, по всій Іудеї та в Самарії, аж до краю землі».

Якщо дозволите, я зачитаю вам уривок з «Війни і миру»: «У той час, як зайшов Борис, князь Андрій, презирливо прищулившись (з тим особливим виглядом ввічливої втоми, яка ясно говорить, що коли б не мій обов’язок, я б хвилини з вами не став розмовляти), вислуховував старого російського генерала в орденах, що майже навшпиньках, на витяжці, з солдатським улесливим виразом на червоному обличчі щось доповідав князеві Андрієві.

Давно минули часи, коли до комп’ютерних ігор можна було ставитися як до невинних розваг. За минулі роки віртуальні забави стали справжньою епідемією, що вражає дітей і батьків, що руйнує родини і навіть забирає життя. Подібно наркоманії, ця смертоносна зброя диявола націлена в першу чергу на молодь – майбутнє Церкви, майбутнє суспільства.

Я сьогодні бачу, що у нас є ціле покоління п’ятидесятників, у котрих немає ні найменшого бажання жити святим життям. Все, чого вони хочуть, – це те, що «Бог приготував для них». Ось все те, чого вони бажають: уникнути пекла, приймати благословіння, ходити до церкви і влаштовувати вечірки. Вони не хочуть іти в цей світ і жити Біблійно святим життям.

… Згідно цієї оповіді нібито винахідливі християни останнього часу вирішили побудувати до Небесної країни залізницю, щоб удосконалити шлях до неба, зробити його більш зручним, легким і приємним, позбавити пілігримів багатьох небезпек, зайвих прикростей, незручностей, і таким чином зробити подорож до Неба доступною для всіх, масовою. В оповіді змальовується подорож новітніх пілігримів по цій залізниці, а на її фоні – подорож ще 2-х пілігримів, які ідуть древнім шляхом, описаним Буньяном. Відомий і фініш обох подорожей.

«Новий» хрест, навпаки, не проти­діє людському роду; він протягує йому дружню руку і навіть намагається до­вес­ти, що він є джерелом цілого океану хороших, чистих задоволень і невин­них насолод. Він дозволяє адаму жити без втручання в його життя. Його при­страс­ті залишаються без змін; він по-старому живе в своє задоволення з тою лиш різницею, що тепер він зна­хо­дить відраду не в вульгарних піснях і гірко­му п’янстві, а в співі хорів і в перегля­дан­ні релігійних кінокартин. Та акцент все рівно залишається на насолодах, хоча розваги в нього тепер більш висо­ко­го морального, а точні­ше, інтелекту­аль­ного порядку.

Наша ціль в тому, щоб розбудити людей і налаштувати їх на виконання тієї задачі, для якої вони були створені. Головна тема цих уроків – не людина, не її благополуччя і потреби. Головна тема полягає в тому, щоб вияснити, хто ж такий Бог, щоб ми могли зрозу­мі­ти, чого Він насамперед бажає і що має на увазі в кінцевому рахунку сто­сов­но Себе і Свого Всесвіту… Після визнання того, що у багатьох церквах людина стала цент­ром уваги, повинно відбутися щире справжнє покаяння. Для того, щоб це сталося, як і у випадку з грішниками, Церква по­вин­на прийняти докір і по­ба­чи­ти свій гріх таким, яким його ба­чить Бог.

Різними шляхами я намагався впоратися з моїми невдачами і поразками. Я читав книги на тему «як допомогти собі» чи «як робити те чи інше», які обіцяли хоч тимчасове звільнення. Вони чудово описували мій стан і… повертали мене в мій світ без сили, щоб позбавитися того стану. Чим більше я читав, тим більше засмучувався, озлоблювався і зневірявся. Ті книги звертали мою увагу на великий приклад Христа, на те як Він молився, постився, допомагав іншим, поклонявся, був благочестивим, годував голодних, любив. А потім вони радили наслідувати Його. Невже ніхто з авторів не розумів, що я хотів бути подібним до Ісуса, що я хотів догоджати Богу, але просто не міг?! Невже ніхто не розумів, що якби я був здатний наслідувати Ісуса, Йому не треба було б приходити?!

Суміщення (змішування) небесного з земним, духовного з плотським є небезпечним завжди, яких би форм і образів цей синтез не приймав. Духовна непостійність, нездатність бути в стані внутрішнього спокою і невдоволеність Божим Словом, біблійний лібералізм і ненаситність у пошуках чогось незвичайного породили ще одне, характерне для харизматії, явище. Це – безкінечна черга захоплень новими богословськими теоріями. Тут зустрінеш «богослов’я процвітання» і «духовні роди», «святий сміх» і «хвалу та прославлення», «служіння звільнення» і різні спотворення Біблії так званим «торонтським благословінням», «відновлення п’ятигранного служіння» і, нарешті, «інкаунтер».

Багато хто зі студентів і учнів шкіл вже не можуть уявити свого життя без підключення до Інтернету, проводячи там майже весь час. Дійсно, у сучасному суспільстві Інтернет – це необхідний засіб комунікації та отримання інформації. Як правило, чим потужніший засіб, тим він небезпечніший. Бензопилою можна зробити набагато більше, ніж пилкою, але потрібно бути дуже обережним. Подібним чином й Інтернет, це потужний і корисний інструмент, однак він теж несе у собі серйозну небезпеку, тому користуватися ним потрібно обережно.

Дорогі дівчата, у нас з вами сьогодні особлива зустріч і розмова буде особлива, по душам, так би мовити, між нами дівчатами кажучи. З чого почнемо сьогодні нашу бесіду? Перш за все з того, що я попрошу вас не дивуватися прямоті моїх висловлювань. Якщо я говоритиму неясно, натяками, у нас з вами відвертої задушевної розмови не вийде, тому давайте говорити так, як це лежить у мене на серці.

Скажіть, чи можна назвати християнською любов’ю до ближнього поводження, що стає для нього звабою й спокусою, штовхаючи на гріх? Ясно, що коли брат через нас у думках грішить, Бог спитає з нього. Але Він спитає також і з нас, жінок і дівчат, які є джерелом цих спокус. Невже ми живемо на землі, щоб бути спокусою? Невже в цьому полягає покликання нас, християнок? Я можу зрозуміти дівчат зі світу, вони не мають страху перед Богом. Та невже втратили цей страх і ми, що називаємо себе дітьми Божими?

Відмінності між п’я­ти­де­сят­ниць­ким і харизматичним рухами не завжди легко помітні для сто­рон­нього спостерігача як усередині, так і поза євангельською церквою. Ба­га­то хто з людей думають, що це яви­ща одного порядку. Але існують вели­чез­ні розбіжності між Біблійною п’я­ти­де­сят­ни­цею та сучасним хариз­ма­тич­ним рухом, які відрізняються, як два несхо­жих віровчення, або дві не­схо­жі церк­ви з далеко віддаленими доктриналь­ними позиціями. Пропо­нова­на стаття є поясненням цих від­мін­нос­тей з по­гля­ду п’ятидесятниць­кого служіння, чий досвід сягає своїм корінням у час задовго до появи хариз­ма­тичного ру­ху, і який був свідком формування такого явища, як «сучас­на харизма­тія». Це пояснення для ба­га­тьох буде цікавим та інформаційно насиченим.

Серед вас є немало тих, хто отримує часопис «ЄГ» з часу відновлення його видання в Кременці, тобто з середини 1993 року, а є й ті, чиї діди або батьки отримували його з цього ж Кременця ще до війни (в 1936-1939 роках)…

Ісус сказав Своїм учням: «…Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ви ішли й приносили плід…», і одразу ж додав: «…і щоб плід ваш зостався…» (Ін. 15:16). Ці слова Христа стосуються всіх Його учнів усіх вікових категорій. Він, по суті, говорить нам: «робіть все, щоб плід ваш витримав судний день».

Усі люди в світі чимось цікавляться: одні – тим, другі – іншим. І в загальному плані їх за їхніми захопленнями можна поділити на різні групи. А ось стосунки з протилежною статтю цікавлять усіх абсолютно!

… Для цього є одна чудова якість, дарована нам Богом. Вона зветься сором’язливістю. Я хочу, щоб ви мене зрозуміли: ця якість дуже цінна, висока і прекрасна. Дозвольте мені для підтвердження намалювати просту картину: біля молодої дівчини з’являється юнак, простягає свою руку й бере її за руку. Сестри, що б ви зробили в такому випадку?

Усі тепер люблять смакувати сцену з телемосту СРСР – США, коли одна радянська жінка сказала: «У нас сексу нема». Це багатьом здалося дуже смішним і дуже вагомим аргументом на користь того, щоб секс у нас був, і щоб скрізь його показувати…

Цього разу нас цікавитиме одна єдина риса з життя Лота. Ця риса варта співчуття, однак вона характеризує людину повністю; а тому, що вона належала праведнику, – це серйозне попередження для кожного віруючого. Ця риса небезпечна, і вона коштувала б Лоту земного і вічного життя, якби Бог не втрутився насильно.

Цікаво і знаменно, що Дух Святий з апостольських часів попереджав Свою Церкву про небезпеку, яка насувається на неї. У 2-ій та 3-тій главах останньої книги Біблії, що зветься Апокаліпсис, чи Об’явлення святого Іоанна Богослова, міститься послання до семи церков. Одним із розповсюджених у християнстві тлумачень цих послань є тлумачення, що в них відображена історична перспектива подальшого розвитку Церкви на землі.

Колись на моє нетерпляче бажання швидко крокувати в пізнанні Бога Він сказав: «Сину Мій, Біблія – це не підручник з математики, який можна вивчати форсовано. І хоч твоє бажання пізнавати Мою волю і Моє Слово Мені подобається, ти маєш знати, що Я його тобі відкриватиму Сам, коли захочу і як захочу. А ти смиряйся і чекай, не лишаючи ревності».

Чому духовні дари вимагають плоду? Знаменно, що кількість дарів і плодів Святого Духа перебуває у відповідності: тих і інших – дев’ять. Господу угодно, щоб і плоди й дари проявлялися в житті віруючих. Ми повинні пам’ятати, що дари приходять раптово, для вирощування ж плоду потрібен час.

Тема, на яку я говоритиму, сьогодні не популярна. У протестантів немає жодного богословського вчення і жодної праці на цю тему. Ви не прочитаєте в наш час книг про мучеників – їх просто нема. Ця тема для плоті неприємна. Але, якщо розуміємо її духом і розумом, вона стає величною темою. Я хочу допомогти вам повірити, що ця тема є дійсно найважливішою на цій землі.

… І ось я знайшов висловлювання одного пастора – Сема Песко, яке у стислій формі описувало всю історію християнства. Воно полягало у наступному: «Християнство почалося в Палестині як спілкування; потім перейшло в Грецію і стало філософією; коли воно проникло до Італії, церква стала релігійним інститутом; в Європі воно перетворилося в культуру; а коли християнство потрапило до Америки, то з церкви зробили ентерпрайз».

Читаючи синодальний переклад Біблії вже багато років поспіль, ми не мали ускладнень, як про це пише Валерій Громов, у розумінні смислу притчі про невірного управителя. Досліджуючи Біблію, правда, не на основі читання манускриптів в оригіналі (бо такої можливості дійсно не мали), а аналізуючи і порівнюючи різні місця Писання подібного духовного змісту, ми не зустрічали особливих труднощів в тлумаченні змісту цієї притчі. А ось текст вищенаведеної статті одразу ж викликав багато питань.

Думаю, що ті, котрі читають книгу Дій вперше, навіть і не зауважують цього короткого вірша про спокій у потоці інформації про переслідування. Але факт залишається фактом: серед гонінь Бог дає Своєму народу й часи спокою. Таку ж послідовність подій ми спостерігаємо в історії слов’янської церкви.

Виникнення масового відступництва в християнстві від істин Євангелія, як не дивно, пов’язане з припиненням гонінь на Церкву. Протягом усіх гонінь керівники Церкви намагалися доводити римській владі, що Церква Христа не представляє ніякої небезпеки для держави, що члени Церкви є законослухняними громадянами своїх країн. Апостоли закликали віруючих коритися земній владі, як Богом встановленій для підтримки порядку й справедливості в людському суспільстві (1Петр. 2:13-14; Рим. 13:1-5). Апостол Павло відстоював принцип свободи совісті й захищав перед владою свободу проповіді Євангелія (Флп. 1:17). У 313 році римський імператор Костянтин у своєму Міланському едикті подарував християнам повну свободу віросповідання. Церква з полегшенням і великою радістю сприйняла цю втішну подію. Настав період повного благоденства й торжества Церкви…

…Але є й інші цінності (це стосується, мабуть, тих, хто ще й 70 тисяч не заробив), щоб ви залишились в числі тих, хто не загубив те Боже, що надбав. «Велике надбання – бути благочестивим і задоволеним» (1Тим. 6:6). Якщо ви маєте їжу й одяг, то написано: будьте задоволені тим. Може, зберігши благочестя, ми не зберегли достатку. Може, дивлячись, як інші заробляють, набувають, і ми інколи думаємо: «Щось не те з нами – і того не досягли, і цього не придбали, щось не так робимо». А Бог каже: «Все правильно, бо настане час і тобі скажуть: тобі було дано п’ять талантів, а ти з радістю даси відповідь: а я ще п’ять інших придбав!» Це не п’ять домів, і не п’ять бізнесів, а це було те, що дано від Бога для праці в церкві, для праці на Його ниві, для особистого спілкування з Богом. Що зробив ти з тим, що дав тобі Господь? Брате і сестро, що втратив ти? Може сумно тобі, що ти втратив своє майно, городи на Україні, свої тамтешні заняття… Не про це треба журитися. Є важливіше, що дехто з наших емігрантів втратили, а тепер плачуть: «Ми загубили, ми втратили своїх дітей»…

«Новини – це погано для вас, відмова від їх читання зробить вас щасливі- шими» – це заголовок статті Рольфа Добелі, розміщеної 12 квітня цього року в «Гардіан» – однієї з найвпливовіших газет Великобританії. «Не читайте новин взагалі, ну хіба що зовсім небагато, щоб зовсім не випасти з життя. Інакше у вас не лишається часу ні на працю, ні на творчість, ні на спілкування», – вважає The Guardian.

Стаття в деякій мірі проливає світло на правдиву роль союзів, об'єднань, конгрегацій та ін. "надцерковних" організацій в діяльності різних релігійних громад та християнських общин на прикладі діяльності Союзу ХВЄ України (Української Церкви Християн Віри Євангельської України) під час примусу до вакцинації у 2021 році.